Войцишевскі гербу Любич із Житомирського повіту

Історична довідка

Досліджуваний рід Войцишевських герба Любич походить з польської шляхти, яка на початку XVIII століття володіла маєтками у Белзькому воєводстві давньої Речі Посполитої, а згодом переселилася на територію Волинського воєводства на правах орендарів-чиншевиків. Частина представників сім’ї, як видно з архівних джерел, обіймала державні посади.

Внаслідок поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття території Київського, Волинського, Подільського та Брацлавського воєводств увійшли до складу Російської імперії. Місцевій шляхті імператриця Катерина II гарантувала збереження всіх прав та привілеїв, якими вони користувалися раніше. Таким чином, розпочався процес інкорпорації польських шляхтичів у російське дворянство. Шляхта мала зібрати і подати в губернські дворянські депутатські збори документальні підтвердження свого походження.

Імперський уряд відразу зіткнувся з особливостями новоприєднаних територій (колишні воєводства увійшли до складу Київської, Волинської та Подільської губерній), які ускладнили процес інкорпорації:

1. Шляхти тут було дуже багато (близько 7% населення) порівняно з кількістю дворян в інших губерніях Російської імперії (1-2%).
2. Російське розуміння дворянства відрізнялося від “польського” розуміння. Якщо для перших бути дворянином означало володіти маєтком з селянами-кріпаками, то для других дворянство – це “якість крові”, яка передавалася від батьків до дітей.
3. Більшість шляхти Правобережної України (понад 90%) становили малоземельні чиншовики, які не були власниками своїх земельних ділянок, а лише довічними орендарями. Проживали вони на території маєтків великих землевласників, сплачуючи їм грошовий чинш за користування землею. Убогі чиншовики часто не мали можливості зібрати необхідні документи щодо свого походження, адже вони були розкидані по території всієї колишньої Речі Посполитої.

У зв’язку з цими факторами процес “вливання” шляхти у російське дворянство згодом призупинився.

Негативним чинником для інкорпорації також стало польське Листопадове національно-визвольне повстання 1830 року. І хоча більша частина польської шляхти Правобережної України поставилася до повстання нейтрально, російська влада після його придушення розцінювала всіх їх як “потенційних зрадників”, кардинально змінивши політичний курс щодо даного суспільного стану. Тепер замість інкорпорації було завдання декласувати (перевести в податні суспільні стани) та асимілювати польську шляхту. В звʼязку з цим в 1830 році все місцеве дворянство було розділене на три розряди:

• 1-й – шляхтичі, які володіли маєтками та зуміли довести своє походження (не більше 5%);
• 2-й – шляхтичі, які не володіли маєтками, але довели своє походження (не більше 50%);
• 3-й – шляхтичі, які не володіли маєтками, і які не довели своє походження (більшість).

Першими були декласовані «дворяни» 3-го розряду: протягом 1830-х практично всі вони були переведені в суспільні стани однодворців, громадян, міщан або селян.

З 1840 року розпочала свою роботу Київська центральна ревізійна комісія (ЦРК), завданням якої було перевірити документальні докази дворян 1-го та 2-го розрядів. Внаслідок діяльності комісії протягом 1840 – 1844 років абсолютна більшість дворян 2-го розряду була переведена у суспільні стани однодворців та громадян.

Окремі родини декласованої ЦРК шляхти протягом 1850-х років подавали до губернських дворянських депутатських зборів повторні прохання для відновлення своїх прав, а разом з ними висилали додаткові документи, що підтверджували їх “благородне” походження. Метою повторних прохань було збереження за себою привілейованого становища. Зокрема, дворяни не сплачували податків, не призивалися на рекрутську службу, мали свободу пересування, право на середню та вищу освіту, право на чиновницьку службу.

Однак, друге польське повстання 1863 року остаточно поставило хрест на всіх спробах шляхти офіційно влитися в російське дворянство. Так, 13 червня 1863 року Волинським дворянським депутатським зборам департаментом Герольдії урядуючого Сенату було наказано всі справи польсько-шляхетського походження “приостановить в производстве до усмирения Польского мятежа”. Після придушення повстання процес відновлений не був: до кінця 1860-х років практично вся колишня шляхта, що не володіла маєтками, була переведена в суспільні стани селян або міщан, якими вони залишалися до самого 1917 року.

Історія роду Войцишевських

У XIX столітті досліджуваний рід Войцишевських пройшов усі вищезгадані стадії політики станової інкорпорації та декласації, яку здійснювала російська влада щодо малоземельної польської шляхти.

9 листопада 1802 року на підставі наданих документальних доказів рід Войцишевських був внесений до 1-ї частини Родовідної книги дворян Волинської губернії. Збором та поданням документів займався Ян Непомуцен Войцишевський, 1765 року народження. До Волинських дворянських депутатських зборів у м. Житомирі він подав метрику про своє хрещення, а також витяги з Гродських книг за 1752 – 1753 роки, що стосувалися майнових судових тяжб [1, 12 – 12зв].

Незадовго перед тим, 15 липня 1802 року Ян Непомуцен Войцишевський отримав свідчення від дванадцяти дворян про шляхетське походження свого роду [1, 3].

Нерухомим майном станом на першу половину ХІХ століття ніхто з представників досліджуваного роду не володів, вони були чиншовиками. Вотчинні володіння, якими володіли предки Войцишевських, протягом XVIII століття були розпродані, або переуступлені старшим гілкам родини.

Так, із архівних джерел видно, що в період 1752 – 1753 рр. у досліджуваної нами лінії Войцишевських були судові процеси з родичами, теж Войцишевськими, пов’язані зі спадщиною [1, 5 – 6зв]. З даних документів ми дізнаємося, що в той час сім’я проживала в Белзькому воєводстві [1, 13].

Проте зібрати необхідні документи про шляхетське походження предків Войцишевським вдалося – на підставі наданих доказів їх на початку XIX ст. і визнали у дворянстві. 

У 1830 році вони були зараховані до категорії дворян 2-го розряду.

10 жовтня 1832 року дворянські права Войцишевських герба Любич були повторно визнані Волинськими дворянськими депутатськими зборами. Відповідний запис був внесений до протоколів, а представникам роду було видано дворянську грамоту за №2511 [11].

22 червня 1840 року справу про дворянське походження Войцишевських з міста Житомира було направлено на розгляд до Київської центральної ревізійної комісії.

На черговому засіданні комісії від 30.11.1840 було ухвалено рішення про передачу справи роду Войцишевських у “Временное присутствие Герольдии”. Це означало, що дворянських прав їх остаточно не позбавили, питання залишалося у “підвішеному стані” [11].

У податний суспільний стан Войцишевські переведені відразу не були, певний час вони продовжували числитися у категорії дворян і мали відповідні даному стану права і привілеї. Доленосним для сім’ї став неспокійний 1863 рік: тоді сім’я була виключена з дворянської Родовідної книги і переведена в суспільний стан державних селян [4].

Процес інкорпорації в російські дворяни було назавжди припинено з вищезгаданих причин. Формальним приводом для такого рішення стала нібито недостатність документальних підтверджень шляхетського походження. Реальною ж причиною декласації була неформальна цілеспрямована політика царської влади, завданням якої було повне знищення поняття польська шляхта.

У соціально-економічному векторі до другої половини XIX століття Войцишевські мало чим відрізнялися від українських селян, що проживали по сусідству. Відмінності полягали лише в римо-католицькому віросповіданні, національній самоідентифікації (зараховували себе до польської політичної нації) та особливостях ментальності (наприклад, прагнули укладати шлюби лише з представниками своєї етно-релігійної групи).

Умовно досліджуваний рід можна поділити на дві гілки:

1. ту, яка походить від Яна Непомуцена, сина Йосипа Кршиштофа, Войцишевського;
2. ту, яка походить від Фабіана, сина Йосипа Кршиштофа, Войцишевського.

Численні нащадки Яна Непомуцена проживали в околицях міста Житомира Житомирського повіту Волинської губернії. Нащадки Фабіана – на території Білокриницької волості Кременецького повіту Волинської губернії.

Родовідний розпис Войцишевських

1. Ігнатій Войцишевський

По результатах проведених нами генеалогічних пошуків було встановлено, що Ігнатій Войцишевський гербу Любич є найраннішим відомим предком досліджуваної сім’ї. Відомості про його існування почерпнуті, головним чином, із справи про дворянське походження роду Войцишевських. Так, він зображений, як родоначальник на сімейному генеалогічному дереві, складеному на початку XIX століття, а також згадується в документах періоду 1752 – 1753 років, які присвячені сімейним судовим тяжбам, проте в живих у цей період його вже немає.

Варто зазначити, що у вищезгаданій дворянській справі згадується й низка інших носіїв прізвища Войцишевські, які жили в середині XVIII століття. Однак вони не відображені в генеалогічному дереві XIX століття, тому точний родинний зв’язок з ними не встановлений. Імовірно, вони є близькою ріднею для Ігнатія Войцишевського.

Відомо, що дружину Ігнатія звали Маргарита із Любецьких. У них була щонайменше одна дитина, син Йосип Войцишевський.

Більше жодних відомостей про Ігнатія не виявлено. Невідомі ні місце його народження, ні рік. Можна лише, взявши середній вік одного покоління у тридцять років, припустити, що народився він близько 1680 року.

Найімовірніше, Ігнатій належав до категорії середньої шляхти, володіючи частиною родового маєтку.

2.1. Йосип Войцишевський

Йосип Войцишевський був сином Ігнатія Войцишевського гербу Любич. Інформація про місце та дату його народження відсутня. Теоретично він міг народитися близько 1710 року.

Ім’я його дружини невідоме. Відомо лише, що у нього було троє дітей: Йосип Кршиштоф, Стефан і Катерина. Власне він разом зі своїми дітьми і згадується в документах, присвячених сімейним судовим тяжбам 1752 – 1753 років, копії яких містилися у Белзьких та Кременецьких гродських книгах.

Зокрема, у матеріалах повідомляється, що через невиплату досліджуваними Войцишевськими суми в 1000 злотих певному Івану Войцишевському, вони позбавляються “доброго імені” і сума стягується з їх маєтку Савичі.

Завдяки вищезгаданим документам стало відомо, що станом на початок 1750-х років Йосип Войцишевський обіймав посаду підчашого Городенського [1, 5].

Підчаший – придворна посада, виночерпій. Спочатку був помічником і заступником чашника. Підчашого призначав король на довічний термін. У Речі Посполитій посада підчашого була почесною. Її займали лише представники знатних родів. Згодом посада стала номінальною, тобто не пов’язаною з виконанням яких-небудь обов’язків.

Спочатку Йосип Войцишевський проживав на території Белзького воєводства, а пізніше переселився на територію Руського воєводства [1, 13]. Імовірно, це повʼязано з втратою прав на родове майно.

3.2. Йосип Кршиштоф Войцишевський

Йосип Кршиштоф Войцишевський народився орієнтовно 1740 року в сім’ї шляхтича Йосипа Войцишевського гербу Любич. Імовірним місцем його народження була територія Белзького воєводства, звідки походив його батько.

Дружину Йосипа Кршиштофа звали Катерина з Курдибановських. У сім’ї були сини: Ян Непомуцен, який народився 17 травня 1765 року, і Фабіан, який народився в 1777 році [1, 4].

Відомо, що якийсь час Йосип Кршиштоф Войцишевський мешкав на території Руського воєводства, а пізніше із родиною переселився на територію Волинського воєводства – у село Залужжя Кременецького повіту. Тут він застав Другий та Третій розділи Речі Посполитої, після яких Волинь увійшла до складу Російської імперії.

4.3. Ян Непомуцен Войцишевський

Ян Непомуцен Войцишевський народився 17 травня 1765 року у шляхетській родині Йосипа Кршиштофа та Катерини з Курдибановських Войцишевських. Його точне місце народження не встановлено, імовірно, це могло бути село Залужжя Кременецького повіту Волинського воєводства. Ян Непомуцен був охрещений у Клечинському римо-католицькому костелі (парафія не ідентифікована) [1, 12зв]. Мав молодшого брата Фабіана.

Дружину Яна Непомуцена звали Катерина, вона була дочкою шляхтича Яна Кощанського.

У сім’ї Яна Непомуцена та Катерини було двоє синів: Елліаш Фелікс, який народився в 1796 році, і Григорій, який народився в 1799 році [1, 4].

Відомо, що Ян Непомуцен Войцишевський особисто займався збором та поданням до Волинських дворянських депутатських зборів у м. Житомир документальних доказів про шляхетське походження свого роду, що в нього успішно вийшло зробити [1, 12].

19 листопада 1802 року, незважаючи на відсутність маєтку з кріпаками, рід Войцишевських був визнаний у дворянстві та внесений до 1-ї частини Родовідної книги дворян Волинської губернії [1, 1зв].

Станом на 1795 рік сім’я Войцишевських проживала в селі Залужжя Кременецького повіту Волинської губернії [1, 13]. А вже у 1801 році – у селі Жолобки Білокриницької волості того ж повіту, що знаходилось на землях поміщика Домініка Радзивіла [1, 12].

Документально зафіксовано, що станом на кінець XVIII – початок XIX століття Войцишевські належали до категорії чиншової шляхти, тобто були довічними орендарями земельного наділу у поміщика.

Чиншеве право на землю – це орендне володіння земельною ділянкою, яке походить з часів існування Речі Посполитої. У ті часи безземельні шляхтичі, вихідці з багатодітних сімей, яким не дісталося від батьків жодного нерухомого майна, змушені були залишати родові гнізда та селитися на околицях Речі Посполитої, – на землях, що належали великим землевласникам. В останніх вони орендували земельні ділянки за певну річну плату. Суть подібних відносин була в тому, що землевласник не міг відібрати у такого шляхтича-чиншовика землю назад, а останній був її довічним орендарем і передавав її у спадок своїм нащадкам.

Ян Непомуцен був грамотний, умів читати та писати польською мовою. Так, у документах, які він подавав на підтвердження дворянського походження, можна побачити його власноручний підпис, датований 1801 роком.

Лінія Яна Непомуцена до самого XX століття зберегла римо-католицьку віру та польську національну ідентичність, а лінія його брата Фабіана, починаючи з його синів, була українізована і перейшла в православ’я. Останні проживали у селищі Бірки Кременецького повіту Волинської губернії [1, 16].

5.4. Елліаш Фелікс Войцишевський

Елліаш Фелікс Войцишевський народився 1796 року в шляхетській родині Яна Непомуцена та Катерини з Кощанських Войцишевських. Місцем його народження ймовірно було село Залужжя Кременецького повіту. Він мав молодшого брата Григорія.

Нам достеменно невідомо, яке в нього було ім’я: в частині документів він фігурує, як Ілля – Елліаш польською, а в іншій частині – як Фелікс. На наш погляд, у нього могло бути подвійне ім’я Елліаш Фелікс – традиція не нова для його родини.

Дружину Елліаша звали Магдалена з Мартиновичів. У сім’ї були сини: Адам, який народився 1828 року, і Войцех, який народився 19.04.1831 [9, 217зв].

Також не виключено, що в сім’ї могли бути ще діти, які народилися після 1831 року. Метричні книжки за цей період збереглися не в повному обсязі; опрацювання метрик, що збереглися, могло б дати більш детальну відповідь на це питання.

Близько 1830 року Елліаш зі своєю родиною переселився із Кременецького повіту до села Баришівка Житомирського повіту. Причини переселення, на наш погляд, мали економічний характер: поміщик на Житомирщині міг надавати чиншовикам кращі умови для проживання – мається на увазі співвідношення щорічної плати за користування землею з якістю ґрунту.

З документів відомо, що рідний брат Елліаша, Григорій Войцишевський, також переселився на територію Житомирщини, він зі своєю сімʼєю мешкав у слободі Каричанка Житомирського повіту Волинської губернії [1, 14].

6.5. Адам Войцишевський

Адам Войцишевський народився 1828 року в шляхетській родині Елліаша та Магдалени з Мартиновичів Войцишевських. Місце його народження невідоме. Він мав молодшого брата Войцеха, який народився 1831 року в селищі Баришівка Житомирського повіту, куди родина переселилася близько 1830 року з Кременецького повіту Волинської губернії [9, 217зв].

28 вересня 1852 року 25-річний Адам Войцишевський одружився. Його дружиною стала 20-річна Франциска Йосипівна Соколовська. Обряд вінчання відбувся у Житомирському кафедральному костелі. Свідками були Фома Юрковський, Андрій Доманський, Войцех Войцишевський [7, 104зв].

Адам Войцишевський разом з дружиною Катериною значиться у сповідній відомості Житомирського костелу за 1853 рік [2, 17]. Точне місце проживання сім’ї на той момент невідоме. Відомо лише, що молодший брат Адама, Войцех станом на 1853 проживав у слободі Каракулі [6, 107].

У родині Адама та Франциски Войцишевських був син Томаш, який народився 28.12.1855. Також у сім’ї були й інші діти, які народилися в період між 1856 та 1884 роками. Так із алфавітних книг Житомирського костелу за 1866 – 1884 роки бачимо, що в Адама народжувалися: Антон (1869), Леон (1872), Альбін (1875), Діонісій (1877), Петронеля (1880), Маріанна (1884) [3].

Слід зазначити, що Маріанна Войцишевська, 1884 року народження, вказана, як дочка Адама і Маріанни, що дає нам право припустити, що Адам міг бути одружений двічі через смерть першої дружини Франциски Йосипівни.

7.6. Томаш Войцишевський

Томаш Войцишевський народився 28 грудня 1855 року в сім’ї дворян другого розряду Адама та Франциски із Соколовських Войцишевських. Охрещений хлопчик був 1 січня 1856 року у Житомирському костелі. Хрещеними батьками були: Йосип Римшас та Антоніна Соколовська, дівиця [5, 1зв-2].

Восени 1877 року, після того як Томашу виповнився 21 рік, він призивався на срокову військову службу в російську імператорську армію. Процедура призову полягала в тому, що призовник тягнув жереб: від цього залежало, чи піде він служити фізично, чи буде зарахований до ратників ополчення. Як видно з джерел, Томашу випало останнє: у метричній книжці за 1879 він значиться, як зарахований в ополченці казенний селянин [4, 407зв].

Дружину Томаша звали Катерина із Ситків, вона народилася орієнтовно у 1863 році. Вінчання відбулося у Житомирському кафедральному костелі 6 червня 1879 року. Молодята вказані як мешканці селища Псищ. Свідками при одруженні були: казенні селяни Іван Павлович Міхаловський, Іван Венедиктович Дідковський [4, 407зв].

У сім’ї Томаша та Катерини було десять дітей: Кароль (27.05.1882), Йосип (02.04.1885), Антон (01.04.1887), Костянтин (14.02.1889), Адольф (25.02.1891), Антоніна (29.04.1893), Ян (29.09.1896), Домінік (10.10.1899), Антон (31.05.1901) та Ганна (04.01.1903) [3].

8.7. Кароль Войцишевський

Кароль Тимофійович Войцишевський народився 27 травня 1882 року в сім’ї селян Левківської волості Томаша та Катерини із Ситків Войцишевських. Охрещено його було 30 травня у Житомирському кафедральному костелі. Хрещеними батьками були: Іван Дідковський та Теофіля, Вікентія Затворницького жінка [10, 412зв-413].

Восени 1903 року Кароль Тимофійович Войцишевський призивався до російської імператорської армії: тягнув жереб. Але, як і його батька, його було зараховано до ратників ополчення.

Дружину Кароля звали Домініка з Ярошинських, вона народилася 03.11.1889. Вінчання відбулося 1906 року у Житомирському костелі Святої Софії.

У сім’ї Кароля та Домініки були діти: Ян (13.01.1906), Юзефа (14.09.1907), Антон (20.12.1909), Анеля (07.06.1912), Вікентій (21.05.1915), Софія (17.10.1917). Костянтин (01.05.1922) та Броніслава (23.11.1926).

Після початку Першої світової війни влітку 1914 року 32-річний Кароль Войцишевський, як ратник ополчення був призваний на фронт, до так званих другорядних полків, попередньо пройшовши тримісячну військову підготовку.

Ратники ополчення 1-го розряду призивалися 1914 року тричі: 22 липня, 22 вересня, 12-20 листопада. В 1915 році: 2 січня.

Ратників на відміну від запасних нижніх чинів зараховували спочатку в запасні піхотні батальйони з терміном навчання 2-3 місяці, оскільки вони не проходили бойової підготовки та вимагали додаткового навчання (в ногу крокувати, строєм ходити, стріляти). Після військової підготовки ратників розподіляли по полках.

У 1930-х роках Карл Тимофійович Войцишевський був розкуркулений. Після розкуркулення за сімейним переказом працював на млині в околицях міста Житомира.

Список використаних джерел

1. Справа про дворянське походження родини Войцишевських, 1802 – 1864 рр. (ДАЖО, Ф.146, Оп.1, Спр.1460)
2. Сповідний розпис Житомирського римо-католицького костелу, 1853 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.37)
3. Алфавітні книги Житомирського римо-католицького костелу, народження, 1866 – 1920 рр. (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.276)
4. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, шлюб, 1879 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.151)
5. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, народження, 1856 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.42)
6. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, народження, брак, 1853 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.35)
7. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, шлюб, 1852 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.34)
8. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, народження, 1851 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.32)
9. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, народження, 1831 рік (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.1а)
10. Метрична книга Житомирського римо-католицького костелу, народження, 1878 – 1885 рр. (ДАЖО, Ф.178, Оп.3, Спр.179)
11. Іменна відомість дворян, чиї документи про дворянське походження перевірялись Київською центральною ревізійною комісією в листопаді 1840 р. (ЦДІАК, Ф.481, Оп.3, Спр.126)

Генеалогічне дерево



Олександр О. Красовський